УКРАЇНЕЦЬ УКРАЇНЦЕВІ - ХТО?

А й справді, ХТО ми одне одному?
На жаль, поки що незрозуміло хто. У всякому разі - не хтось хороший. Звичайно, українці підсвідомо (бо вони про це, як і про багато іншого, не думають) мають якесь більш-менш конкретне ставлення один до од¬ного. Зрозуміло також, що на основі цього ставлення вони між собою і вза¬ємодіють.
І в результаті...
А результат цієї взаємодії такий, що від початку незалежності життя ук¬раїнців постійно гіршає. Зауважте - насамперед від внутрішніх причин. Саме через українське розуміння одне одного і, відповідно, українські дії один відносно одного.
Запитуєте, а що ж це таке - українське розуміння ближнього та взаємин із ним? Де воно описане, і який із варіантів такого пояснення є загально¬визнаним?
Звичайно, серед українців завжди були ініціатори та активісти національного виособлення на етнічній території. Але при цьому ще більше було запро¬данців та йолопів, які такий національно-визвольний рух щоразу успішно при¬душували. І хоч би як різні безграмотні брехуни не базікали про всіляких іноземних загарбників та поневолювачів, але основна причина підневільного стану українців - у їхніх власних головах. Саме звідси родом українське духовне хуторянство та мазохістична меншовартість!
Проте потім дуже швидко виявилося, що народ-наймит не може бути суб'єктом історії. В таких умовах, здавалося б, хоч так звані творці національного від¬родження повинні поставити питання про крайню необхідність якомога швидше навчити українців жити власним розумом (бо ці знання вже є, і їх багато ра¬зів пропонували нашим вождям та вождикам).
Так ні - з усіх усюд у нас лунає всеперемагаюче: "Щастя українців - у поголовній придуркуватості!". І найсумніше те, що це гасло дуже успішно втілюється. Всюди, і щораз повніше...
Насправді ж цього не сталося. Не сформувалися національні особливості радянського народу. Вірніше, радянські люди були створені, але це став не народ. Це просто сукупність людей, у яких в основному деформовані національні особливості (в тому числі і в етнічних росіян).
До того ж, не було в СРСР ні народовладдя, ні соціалізму. Просто до пори до часу все це трималося купи виключно грубою силою. А Ви й самі знаєте з історії, що на примусі в суспільстві далеко не заїдеш. Так і з Союзом.
Так на нашому прикладі вкотре виявилося (хоч це відоме здавна), що мораль¬ні, ідеологічні та родинні засади недостатні для формування народу як цілого, як суб’єкта суспільного розвитку. Саме тому СРСР і розвалився, причому за ініціативою зверху та зсередини.
Ну, а Вам особисто пора потихеньку, хоч по кілька хвилин у великі свя¬та звикатися з думкою, що все населення України зіллється в єдиний та справжній НАРОД і нормально житиме тільки тоді, коли стане
УКРАЇНЕЦЬ УКРАЇНЦЕВІ - КЛІЄНТ !

ПРОБЛЕМИ сучасної освіти.

Які проблеми освіти в Україні хвилюють молодь і чи хвилює хоч трохи освіта українських високопосадовців? Ці питання цікавлять мене вже давно, і якщо на перше я можу відповісти, то друге — таємниче і незвідане. Ллє все по порядку, тому...
Проблема 1. Профільне навчання. Наразі більшість учнів зацікавлені у вивченні тільки обраних ними предметів. Саме тому такими популярними стали всілякі технікуми, гімназії, ліцеї та колежі — у більшості з них навчання здійснюється за профільними напрямками. Хоча дуже часто всі ці ухили є справою суто декларативною, а на практиці виявляється, що фізмат відрізняється від філологічної групи аж однією годиною алгебри. Та навіть у школах та ліцеях, які є зразками профільного навчання в Україні, не все так добре. Бо зовсім відступити від шкільної програми не можна, а робочі тижні не гумові, от і заповнюють наші дорогоцінні академічні години речами обов'язковими, та не завжди потрібними. От тільки залишається незрозумілим, навіщо учневі, який збирається вступати на економічний факультет, знати точну дату Кайнечукайнеджирського мирного договору.
Проблема 2. Зовнішнє тестування. Чимось ця проблема пов'язана з попередньою. Власне, учні зовсім не проти самої концепції зовнішнього тестування, - непокоять чутки про наповнення робіт. Страшно навіть подумати, що буде, якщо всі писатимуть однакові тести - незважаючи на здібності, нахили, ухили та профілі... Ну як філолог виконуватиме роботу з математики, яку вивчає за скороченою програмою, без поділу на алгебру та геометрію? Якщо Україна хоче мати освіту європейського рівня, то слід пам'ятати, що в Європі перш за все - інтереси людей.
Проблема 3. Вступ. Для старшокласників ця проблема найважливіша, адже саме від успішної (чи не дуже) вступної кампанії залежить, без перебільшень, їхнє майбутнє. І хоча президент Ющенко заявив, що корупцію у вищих навчальних закладах буде подолано, повірити в можливість чесних та прозорих вступних іспитів нелегко. Ми вже наслухалися і про ціни вступу на держбюджет, і про вартість потрібного варіанту тестування за тиждень до екзамену та й про сам перебіг вступних випробувань. Про хитрі правила подачі на апеляцію і про те, як, перш ніж виставити оцінку, екзаменатор уважно звіряється з якимось підозрілим списком. Чого хочуть учні? Це дуже просто: справедливих змагань.
Звичайно, проблем в українській освіті ще дуже багато. Це і підручники, рекомендовані Міністерством освіти, з помилками на кожній сторінці. А чого тільки варта дванадцятирічна система навчання? Цікаво в нас, між іншим, виходить. Спочатку було десять класів, і всім було добре. Але освіту зробили одинадцятирічною (тоді за таємничих обставин зник четвертий клас). А от тепер - аж дванадцять класів... Проблеми, їх багато, вони різні. От тільки причина їх, як мені здається, одна: освітні закони видають теоретики, які ніколи не мали справи з живими дітьми.

НАЦІОНАЛІЗМ І ЩОВІНІЗМ: У ЧОМУ РІЗНИЦЯ?

Давайте рішуче й без найменших вагань відкинемо старі нашарування на сучасне бачення цих надзвичайно важливих суспільних явищ як НАЦІОНАЛІЗМ І ШОВІНІЗМ…
«Націоналізм — світоглядний принцип, найбільшою мірою притаманний передовим представникам народу, що виборює своє право на розбудову власної держави, тобто прагне перетворитись на націю. Для XX ст., особливо його другої половини, це широко розповсюджене явище, зумовлене крахом світової колоніальної системи. Після розпаду СРСР у серпні 1991 р., націоналізм, як один із способів розвитку світової співдружності народів, вступив у свій черговий етап.
«Шовінізм (фр. chauvinisme, в англ. версії — джингоїзм) — найодіозніша форма націоналізму, пропагування національної винятковості, протиставлення інтересів однієї нації інтересам іншої нації, поширення ідей національної переваги, розпалювання національної ворожнечі й ненависті.
Цей термін з'явився 1831 року у Франції — в комедії братів І. і Т. Коньяр «Триколірна кокарда», одним із героїв якої був агресивний новобранець Ніколя Шовен де Рошфор. Вважається, що прообразом цього персонажа була реальна особа — ветеран наполеонівських війн Ніколя Шовен (N. Chauvin), вихований у дусі поклоніння імператору — творцю «величі» Франції.
Українці вже майже зневірились у своєму майбутньому. Причина одна — тотальне зубожіння народу з вини правлячих злочинни кіл, які вийшли з однієї спільної совєтсько-комуністичної клоаки і які зуміли із-за нашої злочинної байдужості та апатії «прихватизувати» все і вся. Тож, як наслідок, на цьому вкрай негативному тлі перші «паростки» української патріотичної свідомості з’явилися в кінці 2004 року й міцніють з кожним роком, хоча й не такими семимильними темпами, як нам хотілося б.
Зрештою щоб з’явився в нас справжній український націоналіст-патріот, його слід на державному рівні буквально з пуп’янка виховувати — в сім’ї, дитсадку, школі, вузі... Для цього вже є вельми надійне теоретичне підґрунтя ― українські підручники, де визначення «націоналіст» не має негативного відтінку, а відповідає світоглядному поняттю, що давно вже домінує в цивілізованому світі…

УКРАЇНІ ВЛАДУ УКРАЇНЦІВ!

"В Україні при владі перебувають неукраїнці!" - "Треба зробити владу справді українською, обравши туди якнайбільше українців!" - "Тільки якщо етнічні українці становитимуть 80% влади - стільки, скільки їх живе у країні - ми житимемо нормально!" - "Україні - владу українців!"
Виявляється, що в одній групі регіонів розселення українців домінує нордійсько-субнордійська раса (подекуди з домішками динарських й альпійських елементів), у другій - динарська (ядранська), з вкрапленнями арменоїдної та альпійської, у третій - альпійсько-ляпоноїдна, у четвертій - субляпоноїдна і ще якась, недосліджена "через невеликий антропометричний матеріал", у п‘ятій групі регіонів - середземноморська.
Отож маємо два погляди - "лівий" і "правий", в сумі - стереоскопічний.
То що ж у нас виходить, коли ми поглянемо на проблему творення справді української влади в Україні не під оглядом походження того чи іншого її представника від стародавнього козацького роду, не за наявністю прізвища на "-ко" і навіть не за вживаною ним під час любовних утіх мовою, - а згідно із принципами Грушевського та Липинського у їхній сув'язі? Що тоді буде з питанням про необхідність насичення цієї влади справжніми українцями?
А дуже просто буде. Бо ця влада справді виявиться неукраїнською, ба більше - ще й антиукраїнською - практично суцільно та безнадійно.
З президентом, головою Кабміну та спікером усе зрозуміло. З них хіба що Володимир Литвин може претендувати на горде звання малороса.
Хто з віце-прем'єрів, міністрів, керівників фракцій правлячої коаліції свого часу боровся за свободу й незалежність України? Хто з них стверджував її державність, долаючи колоніальний стан? Хіба що Олександр Лавринович, який був активним функціонером Народного Руху.

"Воля, або смерть!" - ХОЛОДНИЙ ЯР - 2011!

«Центр боротьби за Україну знову переміщується до Холодного Яру. І це зовсім не випадково, що Холодний Яр став символом боротьби за визволення України. За цілковите визволення ця боротьба триває і досі», – говорить Василь Шкляр.

16-17 квітня на території Кіровоградщини і Черкащини відбулося вшанування героїв Холодноярського повстання. До місця слави отамана Чорного Ворона Василя Чучупаки зїхалося понад 5 тисяч людей з усієї України. Серед присутніх можна було побачити чимало відомих облич. Зокрема тут можна було побачити і екс-президента Віктора Ющенка, і екс-глава СБУ Валентина Наливайченка, і декого з народних депутатів, і лідерів політичних сил.
«Холодний Яр – святе місце. Саме тут починався дух української революції, боротьби за українську незалежність. Нині запитуємо, що ж робили ці холодно ярці, ці отамани, прості козаки-гайдамаки, чому ж вони брали в руки зброю, що вони робили в тих лісах, саме тут, де кожен метр орошений українською невинною кров’ю? А вони захищалися, вони захищали свої домівки. Свої родини від тих окупантів, які приходили, на нашу землю для того, що б експлуатувати українців, для того, щоб знищувати тих, хто нас породив,» - зазначає у своєму виступі один з лідерів національної опозиції Олег Тягнибок.
Минулорічні аналогічні заходи збирали на територію урочища Холодний Яр від кількох десятків до кількасот людей. Цього ж року сюди приїхали тисячі. Скоріш за все такий ажіотаж викликаний виходом у світ книги «Чорний Ворон. Залишенець» Василя Шкляра.
У вшануванні Героїв Холодного Яру взяли участь і представники Чернігівщини. Про мотиви приїзду свого і своїх побратимів з Прилук, Чернігова та Бобровиці розповів голова обласної «Свободи» Андрій Міщенко: «Я стою зараз на землі, в якій похований славний отаман Чучупака і його побратими. Саме вони дозволили нам, як наступним поколінням, через сто років ходити по цій землі, ходити по своїй незалежній державі, розмовляти своєю мовою, ходити в свою церкву. Кожний українець, українські цінності, зобов’язаний хоча би раз бути тут і поклонитися людям, похованим у цій землі».

Українська національна свідомість

Знищити національну свідомість завжди було найважливішим завданням історичних ворогів України. І це відомо, але, виявляється, перед тим, як говорить про нашу національну свідомість, нинішнім радикалам, прихильникам комуністичної ідеї, необхідно постійно нагадувати, що Україна – не Росія, а древня історична держава, велична нація, народ якої має не тільки свою древню історію, культуру, віру, але й розуміння своєї національної окремішності.
І це – всупереч тому, що затяті вороги України, особливо сталінський режим, для поневолення українського народу проводили політику депортації, видумали теорію, що він – і не нація, не народ, а лише гілка московського (російського) народу. Скажімо, книгу М. Грушевського „Очерк истории украинского народа”, (К.,1991) видавництво доповнило великим т. зв. науково-довідковим апаратом, який багато в чому змінює суть думок автора. Наприклад, М. Грушевський пише, що навіть приєднання українських земель до Польщі не наносило занепаду українській національності, що місцеве українське життя не переставало бути українським, а аристократія не поривала зв’язків зі своєю національністю, залишаючись українською.

Минули віки, і от в такому стані наша національна свідомість і наша українська мова. Але ще раз підкреслю: у свідомості нашого народу Україна постає не тільки сьогоднішня, змучена політичними і економічними кризами, але й як древня європейська держава. Всупереч заявам московських політиків – на сьогоднішній день український народ це – повноцінна нація, і велика честь служити її люду. Не чекати, що з часом все само собою здійсниться, а виховувати в себе самого, і в брата свого, і в сусіда... національну свідомість.
Звичайно, це – проблема вибору життєвого шляху. І завжди вважалось, що цінність життя – в любові до рідної землі. А це і є прояв української національної свідомості.