Знищити національну свідомість завжди було найважливішим завданням історичних ворогів України. І це відомо, але, виявляється, перед тим, як говорить про нашу національну свідомість, нинішнім радикалам, прихильникам комуністичної ідеї, необхідно постійно нагадувати, що Україна – не Росія, а древня історична держава, велична нація, народ якої має не тільки свою древню історію, культуру, віру, але й розуміння своєї національної окремішності.
І це – всупереч тому, що затяті вороги України, особливо сталінський режим, для поневолення українського народу проводили політику депортації, видумали теорію, що він – і не нація, не народ, а лише гілка московського (російського) народу. Скажімо, книгу М. Грушевського „Очерк истории украинского народа”, (К.,1991) видавництво доповнило великим т. зв. науково-довідковим апаратом, який багато в чому змінює суть думок автора. Наприклад, М. Грушевський пише, що навіть приєднання українських земель до Польщі не наносило занепаду українській національності, що місцеве українське життя не переставало бути українським, а аристократія не поривала зв’язків зі своєю національністю, залишаючись українською.
Минули віки, і от в такому стані наша національна свідомість і наша українська мова. Але ще раз підкреслю: у свідомості нашого народу Україна постає не тільки сьогоднішня, змучена політичними і економічними кризами, але й як древня європейська держава. Всупереч заявам московських політиків – на сьогоднішній день український народ це – повноцінна нація, і велика честь служити її люду. Не чекати, що з часом все само собою здійсниться, а виховувати в себе самого, і в брата свого, і в сусіда... національну свідомість.
Звичайно, це – проблема вибору життєвого шляху. І завжди вважалось, що цінність життя – в любові до рідної землі. А це і є прояв української національної свідомості.
І це – всупереч тому, що затяті вороги України, особливо сталінський режим, для поневолення українського народу проводили політику депортації, видумали теорію, що він – і не нація, не народ, а лише гілка московського (російського) народу. Скажімо, книгу М. Грушевського „Очерк истории украинского народа”, (К.,1991) видавництво доповнило великим т. зв. науково-довідковим апаратом, який багато в чому змінює суть думок автора. Наприклад, М. Грушевський пише, що навіть приєднання українських земель до Польщі не наносило занепаду українській національності, що місцеве українське життя не переставало бути українським, а аристократія не поривала зв’язків зі своєю національністю, залишаючись українською.
Минули віки, і от в такому стані наша національна свідомість і наша українська мова. Але ще раз підкреслю: у свідомості нашого народу Україна постає не тільки сьогоднішня, змучена політичними і економічними кризами, але й як древня європейська держава. Всупереч заявам московських політиків – на сьогоднішній день український народ це – повноцінна нація, і велика честь служити її люду. Не чекати, що з часом все само собою здійсниться, а виховувати в себе самого, і в брата свого, і в сусіда... національну свідомість.
Звичайно, це – проблема вибору життєвого шляху. І завжди вважалось, що цінність життя – в любові до рідної землі. А це і є прояв української національної свідомості.
Комментариев нет:
Отправить комментарий